Колись, як я була малою, я дуже любила святкувати свій день народження. Часом приходилося відзначати його в два дні, бо одного приходили в гості всі мої друзі з сусідніх будинків, а наступного - з танців та інших гуртків, до яких я ходила. Незмінною традицією було те, що ми робили ударними темпами концерт, який показували всім батькам і знайомим. І то не просто концерт - а на два-три відділення...
А потім час дитинства минули - і почалися часи виживання і дорослішання. Було багато разів так, що майже не було навіть святкового столу, а не лише гостей...А потім я розлюбила святкувати день народження. Мені видавалося, що це не достатній привід, щоб витрачати купу грошей і часу.
цього року я святкую своє 25 річчя. Святкую! Бо вирішила, що якщо я не відкриюся світу, то я стану просто непотрібною. І чесно кажучи в цій суєті і приготуваннях до дня народження, я відчула як з душі спадає якийсь тягар..То так класно чекати гостей, моїх добрих друзів...
Я люблю свій день народження!!!
... Читати далі »

Сьогодні, 8.02.2009 мала приємність виступати на учористостях з нагоди 80 річниці створення ОУН. Захід проводився за підтримки Львівської міської ради. Приємно було співати повстанскьких пісень для людей, які їх реально потребували, а окрім того їх люблять.
Проте було кілька моментів, які мене застановили: якось дивно було з публікою та самим часовим планування концерту...ніби й інформували людей про концерт, проте їх на сам початок прийшло мало. Правда потім поступово зала заповнювалася. Але в цей час ще не закінчилася недільна Служба в сусідній церкві, і багато людей просто не мали фізичної змоги бути на концерті вчасно. Чому це не було сплановано?
Концер був ніби й непоганий, але було дуже мало і якось дивно... Люди тільки-но почали насолоджуватися концертом, як він вже закінчився. А декому з виконавців можна було б заспівати не 1-2 пісні, а трохи більше.
І дивно так було, що всі відповідальність за концерт і за його сценарій і підготовку покладали на когось іншого...
Ал ... Читати далі »